БІНАРНІ УРОКИ – ШЛЯХ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНТЕГРОВАНОГО НАВЧАННЯ Методичні рекомендації

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………….2

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ

          У   ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ ХІМІЇ………………………………………..5

1.1 Умови формування й розвитку навчально-пізнавальної

      компетентності………………………………………………………………5

1.2 Взаємозв'язок знань і способів їх засвоєння…………………………….6

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ БІНАРНИХ УРОКІВ…………9

2.1 Інтегральна технологія у навчанні……………………………………….9

2.2 Особливості проведення  бінарних уроків……………………..............11

2.3 Проектна діяльність учнів у процесі вивчення хімії …………………..14

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………….17

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………19

ДОДАТКИ……………………………………………………………………………21

ВСТУП

                                                                         Усіма можливими способами

                                                                  треба запалювати в дітях

                                                                   палке прагнення до знань

                                           і навчання.

                                                                                             Я.А. Коменський

Національна доктрина розвитку освіти ставить перед учителем завдання створити дитині умови для її  максимального самовираження і самовизначення. Тому на перше місце виступає не одержання суми знань, а розвиток особистості. Досягнення потрібного суспільству рівня освіченості та розвитку особистості неможливе без систематичної самостійної праці, готовність до якої закладається у шкільному віці. Метою загальноосвітньої школи є формування індивіда, здатного вийти за межі отриманих знань, відкритого до інновацій, спроможного повноцінно реалізуватися в майбутньому дорослому житті. [15]

У програмах розвитку освіти України визначено, що випускник сучасної школи повинен гнучко адаптуватися до життєвих ситуацій, які швидко змінюються, уміти самостійно здобувати нові знання і вміло їх використовувати на практиці, критично мислити, вміти бачити проблеми, які виникають у реальному житті та шукати раціональні шляхи їх розв’язання, творчо мислити й генерувати нові ідеї, аналізувати й висувати гіпотези щодо розв’язання проблем.

А реалізація всього обсягу завдань покладається на вчителя, хоча роль батьків в цьому процесі теж досить суттєва. У своїй роботі я намагаюся навчити дітей критичному мисленню, застосовуючи різноманітні методичні прийоми. Вважаю, що діти на уроках повинні не просто сидіти та слухати, а й брати активну участь у процесі навчання. Цитуючи видатного педагога                        Я.А. Коменського, не можна не погодитися з влучністю вислову: «Усіма можливими способами треба запалювати в дітях палке прагнення до знань і навчання». [13]

Викладаючи в школі, намагаюся популізувати хімічну науку серед молоді, добре розуміючи, що сьогоднішні учні – це завтрашнє суспільство.Тому я впроваджую активні форми роботи: уроки з використанням рольових ситуацій, інтегровані уроки; робота в малих групах під час виконання лабораторних дослідів та практичних робіт, уроки-конференції, що суттєво сприяє активній взаємодії учнів. Намагаюся  поєднувати колективні, групові та індивідуальні форми роботи. Вивчення окремих тем завершується захистом проектів, творчих завдань, які спонукають учнів до самостійного пошуку інформації. З метою створення в учнів цілісної картини хімічних понять, із 7-го класу використовую опорні узагальнюючі схеми, які потім учні використовують для закріплення матеріалу, в якості  алгоритму покрокових дій у процесі розв’язування задач, вправ, хімічних перетворень. Намагаюся створити на уроках атмосферу доброти, творчості,  довіри. Творчо підходжу до проведення  предметних тижнів, під час яких учні захищають свої проекти, проводимо цікаві тематичні конференції. Разом із вчителями природничої кафедри організовуємо виставки учнівських газет та тематичні виставки, як то: «Мій домашній улюбленець», «Подорож до Хімляндії» (підбірка хімічних казок), «Куточок поезії» (вірші на хімічну тематику). Працюю з обдарованими дітьми, веду позакласну роботу з хімії. Мої учні неодноразово були переможцями та призерами предметних обласних олімпіад та Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідних робіт МАН. Майже щорічно учні беруть участь у регіональній конференції «Менделеєвські читання», що проводиться на базі Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Г Короленка та Міжнародній науково-практичній конференції «Каришинські читання». Наші статті надруковані в однойменних збірниках. Кабінет обладнаний інтерактивною дошкою та змінними експозиціями таких напрямків: виставка кращих робіт учнів, додаткова інформація відповідно до навчальних програм, результати експериментальної та дослідницької роботи учнів.

     

     

арогу  

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ У          ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ ХІМІЇ

            Сучасний світ переживає процес докорінного переосмислення пріоритетів в організації стосунків особистість - суспільство ”, особистість - держава ”, суспільство - держава ”. Конкретним проявом трансформаційних змін у сфері освіти є перехід від класичної, знаннєво-просвітницької та технічної парадигми середньої освіти до сучасної, особистісно-зорієнтованої.[12] Конкретним втіленням особистісно-зорієнтованої освітньої парадигми є компетентнісно-зорієнтований підхід, націлений на системне формування життєвої компетентності учнів.

           Новітні інформаційні та науково-технічні досягнення відкривають перед людиною небачені перспективи особистісного розвитку та самореалізації, небувалу свободу вибору. Водночас, на людину покладається більша відповідальність за їх реалізацію, за успішне здійснення власного життя в нових соціально-економічних та соціокультурних умовах.

Важливо, що сучасна людина, рівень її розвитку, її особистих, культурних та професійних якостей є результатом освітньої (соціально-виховної) діяльності різноманітних закладів освіти. Освіта має і повинна відіграти провідну роль у формуванні здатності і готовності молодої особистості ефективно здійснювати власну життєдіяльність та трудову діяльність, досягати життєвого успіху в нових суспільних умовах.

1.1 Умови формування й розвитку навчально-пізнавальної компетентності

Освітні компетенції - складні узагальнені способи діяльності, що їх опановує учень під час навчання. Компетенція – інтегративне поняття, що містить такі аспекти: готовність до цілепокладання; готовність до оцінювання; готовність до дії; готовність до рефлексії.(За С. Шишовим та В. Кальней) [13]

Компетентність - спеціально структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання. Вони дозволяють людині визначати, тобто ідентифікувати і розв'язувати, незалежно від ситуації, проблеми, характерні для певної сфери діяльності. (За О.І. Пометун) [12]

Освіта, що формує навчально-пізнавальну компетентність, покликана прищепити цінності й розкрити цілі пізнання, забезпечити оволодіння теорією основних сучасних методів пізнання і спеціальними технологіями, технікою пізнання. Перелік груп ключових компетентностей, визначених українськими педагогами: навчально-пізнавальна, загальнокультурна, з інформаційних і комунікаційних технологій, соціальна, громадянська. [7]

Можна стверджувати, що поняття «навчально-пізнавальна компетенція» дуже схоже на давно нам знайоме поняття–«уміння вчитися». Тільки раніше вміння вчитися зосереджувалося на формуванні в учнів загальнонавчальних умінь і навичок, тобто на процесуальному складникові навчання.

Пізнавальна компетентність - особистісна характеристика старшокласника,

що розкриває накопичені знання, уміння учня в організації даного виду діяльності, володіння способами (навичками, прийомами, алгоритмами, тощо) вирішення навчально-пізнавальних задач, досвід самостійної пізнавальної діяльності. (За С.Г Воровщиковим) [3]

Науковці і практики сходяться у своїх поглядах на визначенні умов формування й розвитку навчально-пізнавальної компетентності. Серед таких можна назвати: організація самостійної пізнавальної діяльності; вибудовування її в повному циклі: цілепокладання, планування, аналіз, рефлексія, самооцінка; застосування методів активного, проектного, дослідницького, проблемного, інтерактивного, евристичного навчання, методів розвитку критичного мислення, тощо з урахуванням вікових і психологічних особливостей особистості; створення позитивного психологічного клімату; встановлення суб'єкт-суб'єктних відносин між вчителем й учнями, заснованих на рівності позицій партнерів по спілкуванню, що призводять до їх самореалізації й саморозвитку; реалізація багатосторонньої комунікації; актуалізація і включення в зміст занять суб'єктного досвіду учнів. [16]

2.2 Взаємозв'язок знань і способів їх засвоєння

Сьогодні  поняття «компетентність» стає інтегративним, воно об’єднує психолого-особистісні характеристики учня зі змістовою та процесуальною основою навчання. У такому вигляді я би назвала його «уміння вчитися самостійно». Тоді значення навчально-пізнавальної компетенції можна представити у наступних аспектах:

1)  чинник мобільності, що розширює пізнавальні ресурси учня;

2)  чинник, що дозволяє вирішувати пізнавальні проблеми у всіх видах діяльності;

3) чинник, що сприяє успішності школяра у навчально-пізнавальній діяльності. Розкриття змісту та обсягу поняття "уміння самостійно вчитися" зумовлене тим, як ми розуміємо сутність навчального процесу. [7] Навчальний процес - це цілеспрямована взаємопов'язана діяльність вчителя й учнів, яка охоплює мотивацію, ставлення цілей, планування, підготовку та її здійснення, рефлексію й оцінювання результатів. Мотив є формою прояву  потреби людини, це

спонукання до діяльності, відповідь на те, заради чого вона відбувається. Мотиви спрямовують, організовують пізнання, надають йому особистісного значення. Мотиви, які безпосередньо не пов'язані з діяльністю, але впливають на її успішність, є зовнішніми. До них можна віднести позитивне ставлення дітей до школи, загальну допитливість, довіру до вчителя, готовність сприйняти його, прагнення мати певні речі тощо. Внутрішні мотиви пов'язані безпосередньо із самим процесом навчання та його результатами. Внутрішня мотивація виникає поступово, в багатьох учнів вона нестійка і залежить від ситуації (цікаве завдання, змагальність, підтримка вчителя тощо). Мотиви навчання в кожної дитини глибоко особистісні, індивідуальні. Зовнішня поведінка учня, його ставлення до навчання - це все "вершки" від багатьох корінців, що живлять бажання вчитися й долати пізнавальні труднощі. Тому у формуванні мотивації треба орієнтуватися не на учня взагалі, а на конкретні типи ставлення дітей до навчання, які визначились саме в певному класі. Виявом сформованості в учнів мотиваційного компонента вміння вчитися можуть бути такі характеристики: їх ставлення до навчання, уміння визначити мету діяльності; розвинена допитливість, пізнавальний інтерес; потреба до самостійного пошуку й засвоєння нових знань; позитивні інтелектуальні почуття. Рівень взаємодії відомого знання з новим зумовлює різний рівень організації процесу засвоєння: репродуктивний або частково пошуковий чи творчий.

Тут я хочу привернути вашу увагу до висновку відомого російського психолога Марини Холодної про взаємозв'язок знань і способів їх засвоєння. Вона пише, що в навчанні справа не в обсязі знань, бо їх недостатність може бути імпульсом для пошуку, не в міцності, не в глибині (бо завелике заглиблення заважає виникненню нового погляду). Річ у тім, як організовані індивідуальні знання і якою мірою вони надійні як основа для прийняття ефективних рішень. Цей висновок ще раз переконує нас у важливості вміння вчитися. Ядром цього вміння є процесуальний компонент навчальної діяльності, або основа навчально-пізнавальної компетенції–загальнонавчальні вміння й навички. [8]

Свого часу Іммануїл Кант у трактаті «Критика чистого розуму» засмучувався,  що помилка людського розуму полягає у тому, що всі поспішають скоріше звести верхні поверхи будівлі пізнання—свій світогляд. І лише після цього спохвачуються, а чи міцна у нього основа, чи витримає фундамент навантаження. Якщо в школяра не сформовано хоча б один із цих компонентів, його навчання не повноцінне, тобто він не хоче і не вміє вчитися. А в більшості випадків тому і "не хоче", бо не вміє і не відчуває необхідності. Отже, відповідно до структури навчальної діяльності, в умінні учнів вчитися, мають відбитися всі його компоненти на такому рівні, щоб у результаті їх взаємодії сформувалась готовність самостійно вчитися, що є рушійною силою неперервної освіти. [21]

Підсумовуючи все сказане, можна стверджувати, що володіє навчально-пізнавальною компетенцією той учень, який: самостійно визначає мету діяльності або приймає поставлену вчителем; докладає вольових зусиль, проявляє широкі пізнавальні інтереси у різних навчальних дисциплінах, має яскраві інтелектуальні потреби; організовує свою працю для досягнення результату; самостійно відбирає або знаходить потрібні знання, різні способи для розв'язання задач; виконує в певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції; знає та володіє методами й прийомами пізнавальної діяльності, ефективного учіння; усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалити; має вміння й навички самоконтролю та самооцінки.

Під час організації навчально-виховного процесу з хімії, обрання форм і методів роботи застосовую методичні прийоми, адекватні закономірностям розвитку особистості, а саме:

- Організовую навчальну діяльність так, щоб вона була спрямована на самостійний пошук джерел знань;

 - Створюю ситуації, коли учні у формі гри мали б змогу змоделювати свої вчинки, схожі на ті, які виникають у конкретних життєвих обставинах, проаналізувати їх, оцінити власні дії;

- Намагаюсь залучити учнів до активної суспільно-практичної та громадської діяльності.

Знання, здобуті в процесі навчання хімії, є засобом самореалізації людини в житті, соціальної адаптації, конструктивної суспільної діяльності, умовою забезпечення гармонійного життя. Вважаю, що навчання хімії слід здійснювати за такими принципами:

-         Кожен повинен отримати користь від навчання;

-         Учні повинні зрозуміти, що природничі науки взагалі й хімія зокрема – є елементом загальної культури сучасної людини;

-         Слід прищепити учням навички креативного мислення;

-         Учнів, не схильних до природничих наук, потрібно зацікавити, щоб у них не виникло відрази до хімії.

Уся моя навчальна діяльність на уроках хімії спрямована, передусім, на розвиток інтелектуальних умінь: уміння аналізувати, синтезувати, знаходити причинно-наслідкові зв’язки, узагальнювати, робити висновки, класифікувати, порівнювати, оцінювати тощо.

 

 

  РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ БІНАРНИХ УРОКІВ

 

Працюючи над формуванням пізнавальної компетентності, мабуть, найважливіше забезпечити уміння навчатися. Навчання – це важка праця і зовсім не кожен учень готовий до цього. Як зробити навчання більш цікавим, доступним для учня? Як зробити так, щоб учень бажав навчатися, міг оперувати знаннями, підвищував навчальні досягнення?

Кожен учитель шукає свої відповіді на ці запитання. Одним із доцільних засобів, спрямованих на вирішення поставлених питань є застосування в навчальному процесі інтегрованого навчання.

Відокремленість предметів, їх слабкий зв'язок один з одним породжують серйозні труднощі у формуванні в учнів цілісної картини світу.
Це стає однією з причин фрагментарності світогляду випускника школи, в той час як у сучасному світі переважають тенденції до економічної, політичної, культурної, інформаційної інтеграції. Інтеграція належить до числа дидактичних принципів та передбачає глибоке взаємопроникнення, злиття, наскільки це можливо, в одному навчальному матеріалі узагальнених знань в певній галузі.

Інтегровані уроки дають учневі досить широке та яскраве уявлення про світ, в якому він живе, про взаємозв'язок явищ і предметів, стимулюють  розвиток образного мислення, передбачають обов'язковий розвиток творчої активності учнів. Це дозволяє використовувати зміст усіх навчальних предметів, залучати відомості з різних галузей науки, культури, мистецтва, звертаючись до явищ і подій навколишнього життя. Впровадження інтегрованих уроків:

- сприяє підвищенню мотивації навчання, формуванню пізнавального інтересу учнів, формуванню цілісної наукової картини світу і різнобічного розгляду явища;

- більшою мірою, ніж звичайні уроки, сприяють розвитку мовлення, формуванню вміння учнів порівнювати, узагальнювати, робити висновки,    знімають перенапруження, перевантаження;

- не тільки поглиблюють уявлення про предмет, розширюють кругозір, але й сприяють формуванню різнобічно розвиненої, гармонійно та інтелектуально розвиненої особистості. [5]

2.1 Інтегральна технологія у навчанні

Головна мета інтеграції - створення у школяра цілісного уявлення про навколишній світ, тобто формування світогляду. Розглянемо деякі можливості при інтегрованій побудові навчального процесу, що дозволяють якісно вирішувати завдання навчання і виховання учнів:

1. Перехід від внутрішньопредметних зв'язків до міжпредметних дозволяє учневі переносити способи дій з одних об'єктів на інші, що полегшує навчання і формує уявлення про цілісність світу.

2. Збільшення частки проблемних ситуацій у структурі інтеграції предметів активізує розумову діяльність школяра, змушує шукати нові способи пізнання навчального матеріалу, формує дослідний тип особистості.

3. Інтеграція веде до збільшення частини узагальнюючих знань, що дозволяє школяреві одночасно простежити весь процес виконання дій від мети до результату, осмислено сприймати кожен етап роботи.

4. Інтеграція збільшує інформативну ємність уроку.

5. Інтеграція дозволяє знаходити нові факти, які підтверджують чи поглиблюють певні спостереження, висновки учнів при вивченні різних предметів.

6. Інтеграція є засобом мотивації навчання школярів, допомагає активізувати навчально-пізнавальну діяльність учнів, сприяє зняттю перенапруги та втоми.[6]

У формі інтегрованих уроків доцільно проводити узагальнюючі уроки, на яких будуть розкриті проблеми, найбільш важливі для двох або декількох предметів. Такі уроки знижують стомлюваність головного мозку, створюють комфортні умови для дитини як особистості, підвищують успішність навчання, дозволяють уникнути ситуації, коли той чи інший предмет потрапляє до категорії неулюблених.

Підставою інтеграції може стати необхідність спільних зусиль учителів із формування загальнонавчальних навичок та вмінь учнів, і неможливість ізольованого викладання предметів, спільність їх тем, схожість досліджуваних об'єктів і явищ, єдність провідних ідей, закладених у навчальних програмах.

Більш комфортна для учнів і нетрадиційна ситуація спільного викладання не завжди легко дається вчителям. Великим випробуванням для педагога, наприклад, може бути такий тип інтегрованого уроку, коли обидва вчителя присутні в класі і відіграють активну роль у проведенні заняття. Тут потрібне і узгодженість всіх етапів та епізодів уроку, і добре порозуміння педагогів. Як у будь-якій справі, де дві людини активно беруть участь в роботі, потрібно вдале поєднання темпераментів.

Інтегральна технологія у навчанні реалізується такими шляхами: встановлення зв’язків між навчальними предметами; впровадження у навчально-виховний процес інтегрованих занять; включення у навчальні плани інтегрованих курсів, як обов’язкових, так і за вибором; проведення міжпредметних позакласних заходів.

2.2 Особливості проведення  бінарних уроків

На практиці інтегральна технологія відтворюється в уроках: уроки з використанням міжпредметних зв’язків, бінарні уроки та інтегровані уроки.

Бінарний урок – нестандартна форма навчання з реалізації міжпредметних зв’язків. Це творчість двох педагогів, яка переростає у творчий процес учнів та формує в останніх креативну компетентність. [9]

Мета бінарного уроку – створити умови практичного застосування знань, навичок та вмінь і надати можливість учням побачити результативність своєї роботи. Бінарним урокам притаманні значні педагогічні можливості: учні одержують багатогранні знання про об’єкт вивчення, у них формуються вміння переносити знання з однієї галузі в іншу, стимулюється аналітико-синтетична діяльність, формуються вміння аналізувати і порівнювати складні процеси та явища навколишнього світу, що забезпечує формування цілісного сприйняття дійсності, як передумови формування наукового світогляду.

Бінарні уроки - одна з форм реалізації міжпредметних зв'язків та інтеграції знань з кількох предметів. Це нетрадиційний вид уроку. Бінарний урок по своїй природі є однією з форм проекту, а саме, це міжпредметний, внутрішній короткостроковий чи середньої тривалості проект. За класифікацією А.В.Хуторського [18] бінарні уроки належать до уроків комунікативного типу. Вони дозволяють інтегрувати знання з різних областей знань для вирішення однієї проблеми, дають можливість застосувати отримані знання на практиці. Ведуть такий урок два вчителі, рівновартісні на уроці. Психологічна і методична сумісність викладачів відіграє не останню роль у підготовці та проведенні такого уроку. У якій послідовності йде підготовка до проведення бінарних уроків? В залежності від змісту програмного матеріалу кожен урок має свої особливості і не може будуватися по встановленому шаблону. Але існують загальні вимоги: необхідно враховувати специфіку кожного навчального предмета та його можливості у розкритті загальних законів, теорій, ідей, які є інтегруючою основою кількох навчальних предметів. Необхідна також координація діяльності учителів у процесі підготовки та проведенні інтегрованого уроку. У ролі координатора виступає ведучий учитель з даної проблеми. До його обов'язків входить, перш за все, конструювання змісту дидактичного матеріалу, визначення його оптимального обсягу й ролі кожного вчителя на уроці, засобів їх взаємодії та активізації діяльності учнів у процесі уроку, підбір раціональної технології реалізації змісту інтегрованого уроку та досягнення мети. У сучасній школі бінарні уроки проводяться творчо працюючими вчителями. Важливим етапом підготовки бінарного уроку є спільне, ретельне планування. Урок поділяється на взаємодоповнюючі частини. При цьому необхідно уникати дублювання. Висувається проблема дослідження, група поділяється на підгрупи, що займаються пошуком інформації, фактів і аргументів, необхідних для проведення дослідження; оформленням результатів. Майже завжди на цьому етапі учні відчувають необхідність у додатковій літературі (інформації) з теми. Задача викладача на даному етапі - допомогти учням вибрати найбільш раціональні прийоми і способи виконання завдання. Бінарні уроки вимагають великої підготовки, як викладачів, так і учнів, тому їх неможливо проводити часто.

В інформаційному суспільстві зростає потреба у формуванні навичок пошуку інформації, її аналізу, обробки; зберігання, розповсюдження, тобто особливо актуальною стає задача виховання в школярів культури роботи з інформацією. [2]

Бінарний урок – це нетрадиційна форма навчання, яка має такі особливості: по-перше, дозволяє учням засвоїти знання з певного предмета та з інших наук; по-друге, сприяє формуванню пізнавального інтересу; по-третє, сприяє узагальненню наявних знань, розвиває вміння використовувати їх у процесі вивчення інших наук. У ході бінарного уроку реалізується продуктивна співпраця вчителів та учнів.  

Як одна з форм проекту, бінарні уроки:

          - слугують засобом підвищення мотивації навчання, тому що створюють умови для практичного застосування знань;

          - розвивають  навички самоосвіти, тому що велику частину підготовки до уроку учні здійснюють самостійно і в позаурочний час;

          - розвивають аналітичні здібності і винахідливість;

          - володіють величезним виховним потенціалом;

          - на бінарних уроках відбувається перенос уміння в нові області, що  не вивчалися раніше, що допомагає учням приймати творчі рішення.

Впродовж трьох років вчителі Полтавської спеціалізованої школи-інтернату №1 проводили  бінарні уроки. Підготовка до такого уроку – цікавий, творчий й тривалий процес. Ми витрачали близько місяця. Потрібно і вчителю попрацювати з літературою, і дітей залучити до пошуку інформації та засобів самовираження. Тому часто такі уроки проводити не вдається, хоча задоволення від вдало проведеного заходу отримують і вчителі, і діти, і гості. По-перше, вчителі, що готують такий урок повинні мати  партнерські чи навіть дружні стосунки. При авторитарному поводженні одного із вчителів, інший просто не зможе розкрити свій творчій потенціал. А це негативно вплине на загальний результат. По-друге, бінарні уроки краще проводити при узагальненні знань з певної теми. Звісно, теми з предметів часто не співпадають у часі. Тому комусь із вчителів випадає звертатись до вже пройденого матеріалу. Щоб не виникала плутанина, краще проводити їх у формі заходів. Так, на інтегрованому заході для учнів 10-х класів: Дослідна лабораторія «Хімія кохання», вчителями біології, хімії та зарубіжної літератури досить повно та різнобічно було розкрите питання: Що таке кохання? Додаток А. Старшокласники та гості отримали уявлення, як про ділянки головного мозку, відповідальні за це почуття, так і про будову та функції речовин, що викликають ефект закоханості. Чому згасає почуття? Чи буває вічне кохання? Відповіді на ці запитання отримали учні, проілюструвавши свої думки віршами, піснями та сценками із творів світової літератури. В ході проведення бінарних уроків та заходів вчителі нашої школи дійшли висновку, що: бінарні уроки сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів;  активному, емоційному сприйняттю нових знань; розвитку в учнів творчого, самостійного, гнучкого мислення. Тому проведення бінарних уроків має оптимальний ефект у класах, у яких переважають учні з нестійкою увагою та незначним інтересом до засвоєння предмета. З учнями 11-В класу  технологічного профілю був проведений інтегрований бінарний урок «Хімічне чаювання», який провели вчителі хімії та технології. В ході уроку учні представили на огляд свої міні-проекти по заздалегідь сформульованим проблемним запитанням, дослідили якість молока на вміст соди та крохмалю. Урок пройшов цікаво, у невимушеній, доброзичливій атмосфері. Додаток Б.

Такі уроки запам’ятовуються. На підтвердження цього за пропозицією учнів 11-А класу був підготовлений та проведений бінарний урок із зарубіжної літератури та хімії: «Природа і сила аромату»  (за повістю П. Зюскінда) «Запахи…»  Додаток В.

Учні з осені приготували ароматичні подушечки з чебрецю, м’яти, полину, шавлії; підібрали інформацію про композиції ароматів. За традицією був проведений конкурс на розпізнавання ароматів квіткової, фруктової, цитрусової, шипрової та деревної композицій.

2.3 Проектна діяльність учнів у процесі вивчення хімії

У педагогіці термін «проект» відомий уже близько 300 років. Він походить від італійського дієслова, що означає «розробляти», «планувати», «братися за що-небудь». Таким чи­ном, проектний метод означає шлях, яким ідуть учні й учителі, якщо вони хочуть навчитися чогось. Займаючись навчальною ді­яльністю, яку проектна група планує, здійснює, доводить до кінця або перериває, вона виконує проект. Якщо діяльність здійснюється тільки на двох або трьох елементах проектного методу, то можна говорити про проектне навчання. [14,1]

Технологічність навчального процесу полягає в тому, щоб зро­бити його повністю керованим.

Метод навчальних проектів

 З кожним роком українська освіта стає більш відкритою. Усе більше розширюються прямі зв'язки між українськими та закор­донними освітніми школами, усе частіше впроваджуються в Украї­ні інноваційні методи, нові освітні проекти, навчальні курси й навіть освітні програми, засновані на передовому досвіді. Як результат — поліпшується якість навчання в наших школах, знання нашої молоді стають конкурентоспроможними.

Одним із таких методів, що суттєво збагачує навчальний процес нашої сучасної школи, є метод навчальних проектів, використання якого змінює традиційний підхід до навчання учнів.

У випадку використання проектної технології в роботі пріори­тетним є процес пізнання з метою підготувати учня, здібного гнуч­ко адаптуватися в життєвих ситуаціях, що змінюються, самостійно здобувати необхідні знання, вміло використовувати їх на практиці для розв'язання проблем, що виникають.

Використовуючи проектну технологію, ставлю перед собою такі завдання:

•    розвиток пізнавальних умінь і навичок учнів;

•    уміння орієнтуватися в інформаційному просторі;

•    самостійно конструювати свої знання;

•    інтегрувати знання з різних галузей науки;

•    критично мислити.[20]

Метод проектів завжди орієнтований на самостійну діяльність учнів (індивідуальну, парну, групову), яку вони виконують у відве­дений для цієї роботи час (від декількох хвилин уроку до декількох тижнів, а іноді й місяців).

Частіше за все тематика проектів визначається практичним значенням питання, його актуальністю, а також можливістю його розв'язання в разі залучення знань учнів із різних галузей наук, що вивчаються в школі.

Проектна технологія передбачає:

•    наявність проблеми, яка потребує інтегрованих знань і дослід­ницького пошуку її розв'язання;

•    практичне, теоретичне, пізнавальне значення результатів, що передбачаються;

•    самостійну діяльність учня;

•    структурування змістовної частини проекту із зазначенням по­етапних результатів;

•    використання дослідних методів, тобто визначення проблеми, яка випливає із завдань дослідження, висування гіпотези та її розв'язання;

  •   обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих ре­зультатів;

•    аналіз отриманих даних, підбиття підсумків, коригування, ви­сновки. [16]

Проектні технологи на уроках

За допомогою проектного методу можна:

•    сприяти швидкому співробітництву,  толерантності, колективній творчості, а не конкуруючій поведінці;

•    брати до уваги реальні ситуації й обставини, які частіше за все виникають поза школою;

•    орієнтуватися на особисті здібності учнів з метою їх оптималь­ного розвитку;

•    намагатися враховувати особисті потреби учнів;

•    посилювати мотивацію для досягнення мети навчання;

•    сприяти поєднанню, а можливо, навіть синтезу шкільних і по­зашкільних освітніх галузей;

•    створити єднальні ланки між окремими предметами.[17]

Проектний метод — це шлях, на якому учні самі створюють дійсність. Вони самі формують та розвивають навчальну ситуацію; пробують себе в різноманітних видах діяльності й визначають свої пріоритети та інтереси; набувають самостійності, працю­ючи не під наглядом учителя; свідомо обирають і використо­вують різні методи навчання; беруть на себе відповідальність за своє навчання.

Використання проектного методу можливе в будь-якій галузі та під час викладання будь-якого предмета. Проектний метод, на рів­ні з іншими інтерактивними методами, допомагає відійти від тра­диційного фронтального уроку та відкриває перспективи для фор­мування багатьох важливих навичок. Адже на звичайному уроці, який учитель практикує щоденно, відсутня творча діяльність учнів. Тут учитель структурує те, що відбувається, цитує, пояснює, дає вка­зівки, ставить питання, оцінює. При цьому він перебуває в центрі уваги. Проектний метод, навпаки, пропонує участь учителя на уро­ці в новій ролі — «фігури на задньому плані». [11,16]

Учитель:

•    поступово «відходить у тінь»;

•    підключається, якщо є необхідність;

•    долучається до процесу на правах учасника;

•    проявляє витримку й не втручається.

Основні вимоги проектного методу:

•    самостійність учнів;

•    зв'язок з реальним світом;

•    активізація різних форм самовираження;

•    узяття до уваги думок інших під час виконання дій. [17,19]    

Схема реалізації проекту

- прояв інтересу учнів до якої-небудь проблеми чи теми;

- учитель роз'яснює умови проектної роботи;

- учасники визначають головну тему;

- клас поділяється на групи, кожна з яких розробляє тему, ви­словлює  яку-небудь ідею;                                                                                 

- клас обирає ідеї, що найбільше підходять;

- створюються робочі групи, в яких учасники визначають на­прямки  діяльності, необхідної для реалізації ідей;

- робочі групи обирають методи та засоби для проведення дослі­дження (дослідні проекти). Розробляють та здійснюють детальний план дій (практичні проекти);

- розробляючи теоретичні проекти, групи проводять дослідну ро­боту: експерименти, опитування, інтерв'ю, спостереження;

- групи об'єднують результати роботи в загальний підсумок;

Групи можуть проводити презентацію окремих етапів — у формі рефера­тів, повідомлення, аудіо- чи відеоматеріалу. [4]

Учням цікава така форма роботи. Вона дозволяє проявити свої здібності  та показати себе із кращої сторони. Діти, що гарно малюють, захищають свої проекти у вигляді стінних газет, композицій, поробок; а учні старших класів за допомогою комп’ютерних  програм оформлюють звіти, як по окремим темам, так і по цілим розділам у формі презентацій та відеоматеріалів. Також  добре  вдаються звіти  по проведеним екскурсіям на підприємства або ж до музеїв. Багато вчителів нашої школи захопились цією формою роботи та впроваджують її на своїх уроках. Прикладом може служити комбінований урок з теми «СМЗ та їх вплив на організм людини й навколишнє середовище», на якому всебічно вдалося розглянути хімічну природу синтетичних мийних засобів; дослідами проілюструвати їх переваги над милом та негативний вплив на організм людини й оточуюче природне середовище. Додатково групою учнів була представлена добірка слайдів про виведення плям з одягу, що здалося учням дуже актуальним. Тому завершився урок змаганням команд: хто краще та скоріше виведе плями  соку ягід, чаю та жиру. Додаток Д.

ВИСНОВОК

           На основі аналізу літературних джерел та з власного досвіду, в роботі була проаналізована проблема формування пізнавальної компетентності на уроках хімії. Дана характеристика деяких методів, що використовуються мною та вчителями нашої школи для вирішення цієї нагальної проблеми. В додатках роботи наведені розробки трьох бінарних уроків та одного інтегрованого заходу, на яких ці методи були впроваджені та мали позитивні результати.

          Новітні інформаційні та науково-технічні досягнення відкривають перед людиною небачені перспективи особистісного розвитку та самореалізації, небувалу свободу вибору. Водночас, на людину покладається більша відповідальність за їх реалізацію, за успішне здійснення власного життя в нових соціально-економічних та соціокультурних умовах.

Відокремленість предметів, їх слабкий зв'язок один з одним породжують серйозні труднощі у формуванні в учнів цілісної картини світу.
Це стає однією з причин фрагментарності світогляду випускника школи, в той час як у сучасному світі переважають тенденції до економічної, політичної, культурної, інформаційної інтеграції. Інтеграція належить до числа дидактичних принципів та передбачає глибоке взаємопроникнення, злиття, наскільки це можливо, в одному навчальному матеріалі узагальнених знань з певної галузі.

Інтегровані уроки дають учневі досить широке та яскраве уявлення про світ, в якому він живе, про взаємозв'язок явищ і предметів, стимулюють  розвиток образного мислення, передбачають обов'язковий розвиток творчої активності учнів. Бінарні уроки і дозволяють інтегрувати знання з різних областей знань для вирішення однієї проблеми, дають можливість застосувати отримані знання на практиці. Бінарний урок по своїй природі є однією з форм проекту, а саме, це міжпредметний, внутрішній короткостроковий чи середньої тривалості проект. Так, мною разом із колегами були проведені бінарні уроки,  розробки яких наведені в додатках: «Хімічне чаювання», «Природа і сила аромату», інтегрований захід «Дослідна лабораторія «Хімія кохання» та комбінований урок «Синтетичні мийні засоби та їх вплив на організм людини й навколишнє середовище».

Можна стверджувати, що володіє навчально-пізнавальною компетенцією той учень, який: самостійно визначає мету діяльності або приймає поставлену вчителем; докладає вольових зусиль, проявляє широкі пізнавальні інтереси у різних навчальних дисциплінах, має яскраві інтелектуальні потреби; організовує свою працю для досягнення результату; самостійно відбирає або знаходить потрібні знання, різні способи для розв'язання задач; виконує в певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції; знає та володіє методами й прийомами пізнавальної діяльності, ефективного учіння; усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалити; має вміння й навички самоконтролю та самооцінки.

Під час організації навчально-виховного процесу з хімії, обрання форм і методів роботи застосовую методичні прийоми, адекватні закономірностям розвитку особистості, а саме:

- Організовую навчальну діяльність так, щоб вона була спрямована на самостійний пошук джерел знань;

 - Створюю ситуації, коли учні у формі гри мали б змогу змоделювати свої вчинки, схожі на ті, які виникають у конкретних життєвих обставинах, проаналізувати їх, оцінити власні дії;

- Намагаюсь залучити учнів до активної суспільно-практичної та громадської діяльності.

Одним із таких методів, що суттєво збагачує навчальний процес сучасної школи, є метод навчальних проектів, використання якого змінює традиційний підхід до навчання. Використовуючи проектну технологію, ставлю перед собою такі завдання:

•    розвиток пізнавальних умінь і навичок учнів;

•    уміння орієнтуватися в інформаційному просторі;

•    самостійно конструювати свої знання;

•    інтегрувати знання з різних галузей науки;

•    критично мислити.

Знання, здобуті в процесі навчання хімії, є засобом самореалізації людини в житті, соціальної адаптації, конструктивної суспільної діяльності, умовою забезпечення гармонійного життя. Вважаю, що навчання хімії слід здійснювати за такими принципами:

-         кожен повинен отримати користь від навчання;

-         учні повинні зрозуміти, що природничі науки взагалі й хімія зокрема – є елементом загальної культури сучасної людини;

-         слід розвивати в учнів навички креативного мислення;

-         учнів, не схильних до природничих наук, потрібно зацікавити, щоб у них не виникло відрази до хімії.

Уся моя навчальна діяльність на уроках хімії спрямована, передусім, на розвиток інтелектуальних умінь: уміння аналізувати, синтезувати, знаходити причинно-наслідкові зв’язки, узагальнювати, робити висновки, класифікувати, порівнювати, оцінювати, тощо. Мій досвід дозволяє рекомендувати проведення бінарних уроків як з хімії, так і з інших предметів для покращення засвоєння матеріалу учнями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.       Ващенко Г.А. Загальні методи навчання: підручник для педагогів /   Г.А.Ващенко. – К.: Українська видавнича спілка, 1997. – 160 с.

2.       Вукіна Н.В. Критичне мислення: як цьому навчати (науково-методичний посібник / Н.В. Вукіна, Н.П. Дементієвська, І.М. Сущенко за ред. О.І. Пометун – Х., 2007. – 190 с.

3.       Герега Т. Інтерактивні методи на уроках / Т. Герега– Київ: Перун, 2005. –87с.

4.       Гречин О.П. Реалізація міжпредметних зв’язків при вивченні хімії / О.П.Гречин – Х.: Вид. група «Основа», 2013. – 128 с.

5.       Дичківський І.М. Інноваційні педагогічні технології /  І.М. Дичківський – К.: Академвидав, 2004. – 235 с.

6.       Житник Б.О. Актуалізація особистісно-орієнтованого навчання / Б.О.  Житник – Х.: Торсінг, 2001. – 150 с.

7.       Інформативні технології на уроках хімії. Випуск 5 / Уклад. Задорожний К.М. – Х.: Вид. група «Основа», 2009. – С.160.

8.       Ковальчук Л. Міжпредметні зв’язки у процесі вивчення хімії в загальноосвітній школі Електронний ресурс / Л. Ковальчук, Л. Лущ // Вісник Львівського університету. – Вип. 24. – С.64-67.

9.      Лернер Й. Я. Дидактичні основи методів навчання / Й. Я. Лернер – К.: Педагогіка, 1981. – 173 с.

10.    Ліпман М. Чим може бути критичне мислення? – Режим доступу: www.osvita.ua

11.     Момот  Ю. В. Проектна технологія організації навчання хімії (науково-методичний посібник) / Ю. В. Момот – Полтава: АСМІ. – 2006. – С.116.

12.     Остахов А. Дидактичні основи навчання хімії / А. Остахов,       Н. Чайченко – К., 1984. – С.128.

13.     Педагогчний досвід вчителів хімії. Випуск 2 / Уклад. Задорожний К. М. – Х.: Вид. група «Основа», 2009. – С.127.

14.    Пометун О.І. Енциклопедія інтерактивного навчання /  О.І. Пометун – К., 2007. – 144 с.

15.     Пометун О. І. Інтерактивні методи й системи навчання / О. І. Пометун – К.: Шкільний  світ, 2007. – С.112.

16.     Пометун О.І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: науково-методичний посібник  / О.І. Пометун,  Л.В. Пироженко – К.: А.С.К., 2004. – 125 с.

17.     Рачинська І.М. Технологія формування та розвитку критичного мислення / І.М. Рачинська – Х.: Вид. група «Основа», 2013. – 128 с.

18.     Савчин М.М. Рівні предметних компетентностей з хімії (12-річна школа) // Біологія і хімія в школі. – 2007. - №1. – С. 2

19.     Стеценко І.В. Уроки хімії за інтегральною технологією / І.В. Стеценко – Х.: Вид. група «Основа», 2011. – 111 с.

20.     Технології розвитку критичного мислення учнів / А. Кроуфорд, В. Саул, С. Метьюз, Д. Макінстер; наук. ред., передмова О.І. Пометун. – К.: Плеяди, 2006. – 220 с.

21.     Туріщева Л. В. Міжпредметні зв’язки в навчанні хімії / Л. В. Туріщева // Хімія. – 2004. - №7. – 96 с.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

http: // osvita.ua / school / lessons_summary / in_lit / 4431

http: // osvita.ua / school / theory / 1992